Джерельце сповiдей посмертних
Журчит во мраморе вода
И каплет хладными слезами,
Не умолкая никогда
А.С.Пушкин
Надісь, я довгі роки жив у межах сну, на грані між життям і смертю, за гратами свідомості і сенсу…
А потім, взяв і випав навіжений, в печеру спогадів торішнім талим снігом, наважившись напитися з джерельця посмертних спогадів, у котрому вода…
Тече собі спокійно, спритно, легко, та вмить скипає, як зміїне молоко, яким дівчисько узяла та отруїлася в незгоді і понесла у череві і
…дитятко в могилу.
Чи, ось…
Напнути хмари і втекти туди, де спогади надрічної води не будять лихо…
Тиша, як в могилі…
І лише часу рівномірні хвили нас наповняють “хладними” сльозами…
І ще, і ще, і ще…
Та, що ж це з нами?
© Copyright: Ицхак Скородинский, 2011
Свидетельство о публикации №111082807178
Свидетельство о публикации №111082807178
Рецензии