Тишина и гром. В. Симоненко. Отрывок I-II

Василь Андрійович Симоненко
        "Тиша і грім"


               
    Василий Андреевич Симоненко.
         "Тишина и гром". (Отрывок)

I
Долго ветры в ярах  скованные  спали,
Долго тишь гнетущая по полям ползла,
И деревья на жаре днем  изнемогали,
Мучалась в пылище вечерами мгла.

На траву не брызнули росы перламутром
Плыл рассвет, румянцем небеса залив.
И казалось  - в дреме жизнь застыла утром,
Заблудившись в череде бесконечных нив.

И казалось -  нету ни конца ни края
Немоте тошнотной, тошноте немой...
Всех страшней, пожалуй, тишина карает,
Коль ползет по жизни всюду за тобой.


II

Тьма пришла из-за лимана
Тучей темно-сизой,
Полоснули ятаганы -
Молнии  - до низу.

И ветра на перепутье
Загремели цепью,
Разорвали свои путы
И помчались степью.

И откликнулись  долины
Гомоном знакомым,
И упала на колени
Тишина пред громом.

Напилась земля водою,
Как живою кровью,
И обнялся смех с тоскою
Ненависть -  с любовью...

В сердце тишину разрушив
И лишив покоя,
Поразило громом душу
Небо голубое.

Эй, завидуйте мне люди:
Свежий ветер вольный
Я вдыхаю полной грудью
На земле раздольной.




  Василь Андрійович Симоненко
        "Тиша і грім"
             

                Средь этой пошлости таинственной,
                Скажи, что делать мне с тобой:
                Недостижимой и единственной,
                Как вечер дымно-голубой?
                А.Блок
I

Довго спали вітри у ярах на припоні,
Довго тиша гнітюча полями повзла,
І стояли дерева німі на осонні,
Знемагала в пилюці вечірня імла.

І на трави не бризнули роси, мов перли,
Як рум’янець густий раннє небо залив.
І здавалось — життя задрімало, завмерло,
Заблукало в безмежжі неміряних нив.

І здавалось — нема ні початку, ні краю
Цій нудоті німій і нудній німоті…
Найстрашніше, мабуть, тільки тиша карає,
Коли поруч з тобою повзе по житті.

II

Та звелася з-за лиману
Хмара темно-сиза,
Полоснули ятагани —
Блискавки — донизу.

І вітри на перепутті
Загриміли цепом,
Розірвали свої пута
І помчали степом.

І озвалися долини
Гомоном знайомим,
І упала на коліна
Тиша перед громом.

І земля впилась водою,
Мов живою кров’ю.
І обнявся сміх з журбою,
Ненависть — з любов’ю…

Гей, почуйте, добрі люди,
Заздрить мені треба:
Грім ударив мені в груди,
Грім з ясного неба.

І убив у серці тишу,
Розпанахав спокій —
Я стою і вітром дишу
На землі широкій!


Рецензии
Дякую дуже, Олю.
Твої вірші прекрасні, переклади чудові.
Радію, що ти така талановита!)
Хай всі твої мрії збуваються!
Щиро,-

Веточка Вишни   22.12.2011 17:16     Заявить о нарушении
Тань, спасибо!!! Мне важно тут от тебя услышать одобрение. Еще осталось немного, последние пару частей. Очень хочу, чтобы состыковалось...
Целую.
До встреч.
Я

Хельга Дочь Лесника   23.12.2011 02:30   Заявить о нарушении