Рiчка дитинства

Колись мені казала мати:
„Не бігай, доню, до води.
Камінчик кожен треба знати,
Бо недалеко до біди”.

Була та річка неширока,
Латаття плавало в кінці,
Дитина перекине оком,
Чи перескочать горобці.

Прозора, чиста, всім на втіху,
А риба - срібні карасі!
Там стільки вереску і сміху,
Там стільки радості для всіх!

Роки летять, та як згадаю,
Здається, вчора це було.
Зміліла річка мого краю,
Пішло під землю джерело.

Що я скажу своїй дитині,
Як зникне річечка оця?
Річки міліють в Україні,
Міліють душі і серця.


Поэтический перевод авторского текста: Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44


Бывало, мама поучала:
«Не бегай, доця, у воды.
Нужно, чтоб каждый камень знала,
Недалеко ведь до беды».

Речушка узенькая рядом
Катила струи там свои,
Ребенок перепрыгнет взглядом,
Перепорхнут и воробьи.

Чиста, прозрачна, всем потеха,
Любило речку всё село.
Сколько там было визга, смеха,
Там детство в радости прошло.

Года летят, и улетают,
Став уж вчерашними, деньки.
Родные реки усыхают,
Уходят в землю родники.

Что я скажу своей кровинке,
Коль речка сгинет до конца?
Мелеют реки в Украине,
Мелеют души и сердца.