Зi Львiвського циклу

Наш перший день,
Пройшов? Ні, промайнув!
Було усе і холодно, і тепло.
Кудись наш соловеєчко гайнув,
І сонечко то сяяло, то меркло.
А починалось все як пекло,
І сходами пекельний наш маршрут,
Пройшли ми майже стійко, без зупинок.
Прогулянка по місту, щось – кудись,
Театр опери й балету,
Багацько сувенірів, свято для очей.
Не зімкнених у темноті ночей,
Останніх двох до Львова.
Виконання мрій!
Ось дощик по бруківці за стучав,
Умив він місто, наче сумував.
Великі краплі, парасолька,
«Цукерня» та лимонна долька,
Дорога містом, тимчасовий дім.
Ось весь наш день, така буде і ніч.

1.05.11

 * * *

Слова, зітхання,
Тихе прохання,
Навпроти мене кохання,
Моє мовчання.

Здається в коридорі змагання,
Може до когось залицяння.
Дарма прикладенні зусилля.
Заквітчане гілля.

І я питаю, що роблю я?
Чому мовчу сьогодні?
Що сподіваюсь тут зустріти,
І що чекаю завтра на світанні.

2.05.11

 * * *
Великі краплі,
Знову дощ,
Хода кваплива,
Натовп, люди,
Зонти, зонти,
Калюжі наче море…
І що робити?
Куди тепер іти?

Небо плаче дощем,
Серце щемить від суму,
А в очах світла туга,
Ми наче загублюєм друга.
Коли ще зустрінемось знов,
Мій коханий Львов?
А ти будеш сумувати?
І знову чекати?
А з можеш покохати
І серце своє віддати?
Частинку своєї душі?
Свою я вже загубила,
Твоя сила мене заманила.
І вуличкою я блукаючи,
Посміхаючись і сяючі,
Давала волю очам,
Шумним ночам.
Це все не забуду я!
Бо я вже частинка твоя!

5.05.11

 * * *
Жодних львів,
Жодних слів,
Хай лунає лиш приспів,
Поринаючи в темряву снів.

Лиш думки, рідний дім,
Хай минули лиш сім днів…
Нас чекає дорога до дому….

6.05.11

 * * *

Стук колес и сутки в пути.
Уже едем домой, и как ни крути,
Ждут родные нас там,
А пока по горам,
Пролегает наш путь.
Где найти в этом суть?
И как время убить?
Большой куш нам срубить?
Все вопросы в моей голове,
Задаю их большой я сове,
Ей в награду печенье несу,
И награду с собой унесу.
Погуляю в большом я лесу,
Повстречаю наверно лису,
Жаль мы съели уже колбасу.
И уж ночь на носу,
Взять бы в руки косу,
И как зайцы в лесу,
Нам косить трын-траву.
Все увидеть самим наяву.
Странно, но, может, я сплю?
И тихонько-тихонько соплю,
Вижу сны, среди них я плыву.
Я наверно тону, глубину
Не приметила я изначально.
И как бы не звучало печально,
Но баюкающий стук колес,
Мои сон на клочки разнес.
Все просто, станция, стоянка,
И тишина у полустанка,
И ночь, темно и тишина,
Все спят, проснулась только я одна...

7.05.11 – 9.05.11