Час зупинився рівно годину тому,
Але швидкісний трамвай все одно рухається лише по колії,
Він не зійде зі свого шляху,
бо йому
ніколи...
Він - живий. Він - саме життя,
що не підвласне часу.
Зупинка.
Чиїхось каблуків биття
об каміння часу.
Вийшли люди, а я зайшла,
а вони знову в вагоні.
Я думала, що я одна
у цій дущі салону.
Вагон не порожній.
Я подивилася на скло,
Та не побачила свого
зображення,
Неначе та примара,
що б'ється в сутінкових шатах,
Намагається наздогнати життя,
Але забула, що зараз вже не її пора.
То було одчинене вікно,
Де блимали розмиті трамваєм тіні,
Це ми проїжджали повз час.
5.6.11
метро
© Copyright: Милка Симонова, 2011
Свидетельство о публикации №111082006867
Свидетельство о публикации №111082006867
Рецензии