Я волiю мовчати

Останнім часом я волію мовчати,
Бо мій дурний язик несе усілякі теревені,
мій рот говорить не по темі
Нісенітнеці.

Усі навколо немов навіжені,
У всих очі брудні, не веселі,
Трохи п'яні, загублені десь
На палубах старого міста.

А сиджу і цілуюсь із самотою,
Допиваю до дна скляне вино,
Закусюю його шоколадом пристрасті,
Намагаюсь приховати свої бажання.

Місто кружляє навколо сцени,
Грають музики,
Зараз у моді життя,
Але є емокіди такі не веселі,
І готи, у них свій сенс буття.

Кажуть із готками класний секс,
На жаль, мені не довелося його скуштувати,
Але я впевнена що й інші -
                не гірші.
Зараз всі вміють цим займатись.

Ви сиділи колись на асфальті посеред самого міста?
Як на вас девились перехожі?
На мене дивились мов на навіжену,
Хоча ми з нею чимось схожі.

Такіж не зрозумілі нікому думки,
Така ж усамітненість,
Схожі повадки, 
Я б стала навіженою залюбки,
Але мене кличе голос стада.

Усі ми стадо у великому селі,
На великій рівнині нам мало місця,
ТОму ми линемо до висоти,
Сподіваючись, що там не буде тісно.

Та чим більше бажань,
Тим більше брехні,
Тим більше пихатості і потуги,
Не хочу я жити у цьому багні,
Де самі із себе сміються люди.

Я краще мовчатиму,
але напишу,
і може хтось мені просто повірить,
А свого рота прибережу,
Для того щоб дихати свіжим повітрям.


11.06.11