Троянди

Разом вдихати щойнонароджені промені сонця.
Ранок дивиться нам у вічі обіймаючи вітром.
У такі хвилини я закохуюсь у життя.
У такі хвилини я закохуюсь.

Нема у світі більше каяття,
          ніж просити пробачення за померлу любов.
Нема нічого кращого у світі,
               ніж колись зустріти її знов,
Знову повірити, довіритись, боятись,
Але вірити у світле майбутнє
І що все буде добре.

Сьогодні тато подарував мені великий букет троянд,
Він був трохи не тверезий, але мені все-одно приємно.
Я забула квіти у кафе,
А спроби повернутись туди були даремні.

Щось защемило у грудях,
Чи то від злості,
Чи від жалості.
Ті троянди, як чиясь любов,
Забуті на прихзволяще
Десь там собі.

Чи забере їх собі хтось,
Чи викинуть як чужий непотріб.
Кожному теке відчути на собі довелось,
І який нестерпний був тоді ваш подих.

Хотілось кричати, напитися вдосталь,
Закинути віру у дальній куток,
Але у житті з'являється хтось,
Хто не дає нам закритись в собі.

Хтось знов подарує мені троянди,
З кимось я знову зустрічатиму ранок,
Буду вдихувати аромат його шкіри,
Як найдорожчі у світі парфуми,
Буду насолоджуватися миттю і не загадувати на майбутнє,
Буду просто щиро любити,
Кожне слово, і погляд, і подих.


13. 06.011