Пам ят тебе

Минає вечір.
За вікном вже майже згасли ліхтарі.
Я хустку натягну на плечі.
І подзвоню не будь кому. Тобі.


Зітхнувши тихо, просто замовчу.
Чому? Мабуть лишень Господь це знає.
 Чому моє серденько так тремтить?
Чому тебе почувши завмирає?
 
Чому? Чому твоє мовчання так вбива...
Немов та блискавка посеред ясна неба...
І дощ вже нашу пісню не співа...
Лиш вітер несе подумки до тебе.
 
До закарбованого в пам'яті навіки...
До того, що зберіг моє життя
І взяв обіцянку ніколи не жаліти...
Чому ж душа порвата на шмаття???
 
Ледь дихає... Не плаче й не сміється...
Не мріє, не літає... Лишь мовчить...
І серце завмірає і ледь б'ється...
І мов щеня на місяць той скулить...
 
І очі... Задощілися сльізьми
Гіркими,наче с присмаком полині.
І пошепки... Люби мене... Люби...
Як ти колись любив...люби і нині...
 
І я люблю... Але чомусь одна...
І ту любов взаємну і глибоку
Навіки в серці збережу... Життя - війна!
Та твердо вірю - попереду перемога...