тобі, Олю, – з любов’ю та мерзотою
я не пам’ятаю себе біля тебе ну майже навіки-вічні,
яким же він був віддаляючись від неї що п’яної ночі,
чи навпаки – апроксимація: жуючи паперове серце
страху панічно,
коли він дійде і скільки йому вже прощалося, Отче?
навіть не так без неї як від її – стовідсотковий опік –
ліву руку стискає правиця – не відаючи що робить;
доріг, що самі собою ведуть, тобі лиш звертати вбік
і цілувати стигми їдкі, поглинаючи кров для проби.
воістину, не воскресай ніде: ні на футбольному полі,
де спільне з кимось чужим дитинство, ні наприкінці
віртуальних лабіринтів, що переплутуються поволі
з новозавітною зав’яззю – кінцями, що в’ють кінці.
залишайся помирати разом зі мною у цьому вірші
доки співіснування не витіснить нас за його межі
сто хвилин нестерпно легко самотност
© Copyright: Сашко Харчук, 2011
Свидетельство о публикации №111081506782
Свидетельство о публикации №111081506782
Рецензии