мандри

люблю літо...люблю море...люблю пісок та голе мокре каміння...;люблю запах водоростів...запах морського повітря-трохи важкий та солонуватий...

просинаючись вранці у душній кімнаті (всупереч тому, що балкон всю ніч був відкритий), відчуваю аромат морського повітря-точніше, останні його ноти...

і мій дах, що і так поступово їде, набирає швидкості...

кортить взяти свій маленький наплічник, покидати туда кілька футболок та штани, та й рвонути кудись...напрямок не важливий...

просто приїхати на вокзал та тикнути пальцем у сьогоднішній розклад потягів закривши очі...
просто сісти біля вікна...
просто їхати кудись рельсами...

(Продолжить)

авжеж, добре, якщо палець потрапить кудись в район Криму...але Західна-теж зовсім непоганий варіант...як і Києв...як і будь-яке місто, що знаходиться найменше за 500 км від Харкова...

люблю подорожувати потягом...пити паскудний чорний чай з пакетиків...і цукор у ньому мов бите скло-лежить на дні горнятка але не розчиняється...

люблю вистромити свою голову у відкрите вікно та обличчям відчувати вітер...

чорт забирай, я навіть люблю оцей спецефічний запах потягу...я люблю оцю паскудну білизну, часто смугасту... з написом "Укрзалізниця"...

я люблю потяги...рельси...дороги...

люблю брудні кеди...

люблю наплічник у пилюці...волосся, що плутається та ховає у собі крихти подорожі...руки, що вбирають у себе малесенькі шматочки моїх мандрів...

я люблю бути у процесі подорожі, їхати, йти, бігти...неважливо куди, важливо-від рутини, від звичок та звичайності...від себе-від тої  себе, що я не люблю...від тієї,що переймається думкою інших щодо себе, сердиться, закривається від людей, вдає, що стерва, хоча в середині-добра та ніжна...від своєї маски, що мушу носити-бо інакше не проживеш...

я-мандрівник...вільний птах...якого тримає кліть обставин та дурнх обов'язків...