Вiчна шана, любов, потреба...
Крик закляк у горлі, полетів крізь браму...
Стисло щось у грудях... Ще не йметься віри,
Що роки злетіли, мов чекани сірі.
Мамочко! Матусю!.. Я й сама вже бабця,
Як і ти, рідненька, схоплююся вранці.
Вдосвіта раненько, поки сплять малята,
Напечу млинців я – стане любо в хаті.
Пригорну до серця внученьок півсонних,
За вікном всміхнуться пальм широкі крони.
Леле! Час злітає... Сню, чи й це минуло?
Матінко, рідненька! Чи мене ти чула?
Ще дрижить сльозина, вже сіріє небо...
Аж до скронь сріблястих в неньці є потреба!
Свидетельство о публикации №111080901470
Галина Рогалёва 17.08.2011 13:08 Заявить о нарушении
Когда начинала писать, ещё не знала, как сложатся слова… Не знаю откуда они взялись, но знаю, что только одна мысль (сокровенная и непостижимо волнующая) трепетным крылом касалась сердца, сливалась с его биением – мысль о маме…
ТЫ ЭТО УВИДЕЛА! Кланяюсь Тебе, моя родная - низко.
Валентина Чайковская 18.08.2011 08:27 Заявить о нарушении