Як легковажний Травень покохав Кульбабку

Як  легковажний  Травень  покохав  Кульбабку,
Я  запитала  мудру  і  поважну  жабку.

Була  вона  в  той  час  ще  молода  й  вродлива,
На  власні  очі  бачила  оте  кохання-диво.

Цвіла  тоді  весна  і  хизувався  травень,
Що  він  духмяний  місяць-  молодий    і  славен.

Що  всім  зелом  керує  і  пташиним  світом,
Що  друг  його  найближчий  зветься  Літом.

Ох,  гордовитим  Травень  був  і  лише  зрідка
Його  потішити  могла  якась  незвична  квітка.

І  свіжим  ранком,  розмовляючи  з  рікою,
Зустрівся  поглядом  із  квіткою  такою.

Яскраво-жовта,  чиста  як  росинка,
Зігріта  сонечком  кульбабка-намистинка.

І  Травень  в  неї    наче  вперше  закохався,
Та  раптом  хитрий  вітер  з  поля  увірвався:

Зірвав  миттєво  квітку  ту  чудесну,
І    ринув  з  нею  у  блакить  небесну.

З  тих  пір  ніхто  не  чув  про  їх  подальшу  долю,
А  травень  наш  зазнав  гіркого  дуже  болю.

Щороку  матінку-природу  він  благає,
І  та  кульбабками  простори  засіває.

Але  не  має  тої,  що  зігріла  душу,
А  Травень  твердить:  «Все  ж  знайти  я  мушу

Оту  одну,  єдину  ,незнайому!»
І  далі  йде,прогнавши  злісну  втому.

Він  кожну  квіточку  старанно  оглядає,
Як  розрізнити  їх  усіх  не  уявляє.

На  думку  спало  що  робити  з  тими,
Які  йому  здаються  марними  й  чужими:

Щоб  з  ними  поряд  не  стояв  кохання  дух,
Їх  Травень  перетворює  на  пух.

Відтоді  так  кульбабки  відцвітають-
Легеньким  маревом  до  сонечка  злітають.