13

Нехай плащем широким вечір
Огорне твої ніжні плечі,
Я надлечу на крилах ночі,
Скажи лиш тихо слово: «Хочу…»

Завжди, як згадую твій погляд,
Мурашки шкірою біжать…
І аж до серця… колять, колять,
Стає так важко, важко так,
Неначе хтось узяв у руки
Важкого млота – давить, б’є
І все болить болем розлуки,
А серце стогне і рує…
У душі уже чорт зна що,
Одні питання, відповідей – нуль,
Я не жалітиму, нізащо,
Що пам’ятаю, не забув
Голубизну твоїх очей,
Що залягла в моїй душі,
Тих безліч думаних ночей,
Рядками спалених віршів,
Які писав лише тобі,
І ще ту музу, те натхнення,
Яким себе в нірвану вів.
Тепер у Господа прощення
Проситиму за, може, мій,
Або й не мій той тяжкий гріх,
Ти маєш волю, тож розвій,
Бо він на плечі мої ліг.
Це він спричинює страждання,
Розділює тебе й мене,
Бо я в це вірю, я це знаю…
Думки вливаються в живе…
Якщо на мою користь – добре, -
Пізнаю світ, омріяний давно,
Злегка ласкаво прохолодний,
В гостях у серці лиш добро,
Що оселилось навіки,
Й любов безмежна до всього
І ще у серці моїм ти…
Це не змагання – хто кого,
Лише приймаєш карти долі
Від справедливого судді
Залежить все від Його волі
У цім солодкому житті.
Число тринадцять – це чудово,
Не вірте видумкам людей,
Тринадцять стовпчиків – це кльово,
Рядків тринадцять – це рондель.
А що буде – іще не знати,
А що було, чи й не було
Я буду завжди пам’ятати
Все те, що з розуму звело.

 
20.11.2009