Закоханiсть

В саду любові, в лісі мрій
Побачив скарб, подумав – мій,
Яскраво бо блистить і вмить
Любов’ю смів його хрестить.

В очах твоїх – світили зорі,
Вони п’янили мою волю…
Відчув сердечний свій порив,
Тебе бо серцем полюбив.

Тепер вже ти – моя святиня,
Солодка, ніжна, модна, стильна
Ти мій чарівний ідеал,
Ще так нікого не кохав.

Ти – ангел, сексі бейбі, мама,
Малюю прірву поміж нами,
Бо я лиш смертний, ну а ти
Богиня сили і краси.

Щоби дійти до тебе, мила,
Я скачу в свою прірву сміло,
І дряпаюсь безсило вверх,
Можливо, навіть дотепер.

Як лізу вверх, то тихо мрію
Про визначну в житті  подію
Зустрічі тебе й мене,
Любов ніколи не мине.

Я скажу три простеньких слова,
У лестощах твїх потону…
Усе буде, як в мрії цій
Приблизно скоро, навесні.

Весна прийшла, я мрію знову:
Мені відніме пам’ять, мову
Від невимовної краси,
Володарка якої – ти!

І лізу вверх до твого світла,
Усе, крім тебе, в світі зблідло.
Ти – верх краси, вершина мрій,
Піду за тебе в смертний бій.

Заради тебе я готовий
Упасти в прірву свою знову!
Ти наверху, глядиш уверх
Чекаєш принца із конем.

До тебе йти? – Хоч цілу вічність!
Забути фразу «власна гідність»?
- Я ще давно колись казав,
Тобі себе цілком віддам!

Цей шлях тяжкий і я це знаю,
Других не було… так гадаю.
І ось я тут, приліз уверх,
Буду твоїм навік тепер.

Усе, що хочеш, мила моя,
Усе проси, все буде твоїм…
І мрії свої – не згадав,
Забув як він її кохав.

Забув про очі її сині,
Не бачив більше в ній святині,
І витер прірву, що колись
Так вперто, вірно нею ліз.


Рецензии