Вже не запалиш спалених над й

Мене вже давно не бентежиш ти,
Не хвилюють твої тривоги,
Спалив ти до щастя давно мости
І назад не шукав дороги.

Тебе я благала, ридала в слід...
Та згорало моє кохання...
Душа заніміла за стільки літ,
Скільки винесла я страждання.

Приспів: Я рук твоїх забула теплоту,
Душі твоєї мрії, доброту,
Не пам”ятаю ніжності ночей
І погляду засмучений очей.
Не квітнуть вже тому, що відцвіло,
Життя тобою зраджене – пройшло.
Вже не запалиш спалених надій,
Вже не сказати : “Я - твоя, ти – мій!”

Ти хочеш повернути час назад,
Перемріяти, повторити,
Зайти в той вишневий, весняний сад
І менЕ в ньому знов зустріти,
Вустами черпнуть моїх вуст нектар,
Пригорнути мій стан до болю,
Розлуки забути страшний кошмар,
Пов”язатии знов нашу долю.
 
Приспів: Та рук твоїх забула теплоту,
Душі твоєї мрії, доброту,
Не пам”ятаю ніжності ночей
І погляду засмучений очей.
Не квітнуть вже тому, що відцвіло,
Життя тобою зкривджене – пройшло.
Вже не запалиш спалених надій,
Вже не сказати : “Я - твоя, ти – мій!”

Ти знову поряд: близький та чужий.
Покаяння прохаєш бога,
І вже, чомусь, нікуди не біжиш,
Поспішати немає до кого.
Ти знову звеш: на скронях сивина,
Та в забуте нема дороги!
Моє життя спустошене до дна,
Носить вітер мої тривоги...

Анатоль Тихий