Привіт, моя замріяна волошко.
Бач, дожила: думки вже консервую.
І, посварившись з дзеркалом безбожно,
Я квіти вже сама собі дарую.
Привіт, моя задрімана волошко.
Ти потьмяніла від цупкого пилу.
Моє життя також болюче трошки,
І очі знов пощипує від мила.
Замулені надіями без міри.
Дві макаронини іще висять за вухом.
Тебе також розводять скрізь на віру,
Що будуть споконвіку кращим другом.
Розводять – та не заберуть у кошик.
А моя ваза вся до дна самотня.
Давай з тобою, сонячна волошко,
Одна одну злікуємо сьогодні.
Волошка
© Copyright: Трифонова Вера, 2011
Свидетельство о публикации №111080102741
Свидетельство о публикации №111080102741
Рецензии