Ми не воли

Ми не воли

Ми не воли!
Хоча й уперті часами
-- Ми є люди свободи!
Ми вітра широкого поля сини.
У нас, під ногами,
Шелестять потоптані вельми
лісові шпигуни -- Ми шукаєм,
щоніччю й щоденно,
в собі однини...
А знаходимо завжди
несвідому величність множини.

З далеких просторів --
Під кордонами наших хатинок,
Бунтуються вітер і верби високі.
Один подолати бажає другого
Та сили не має... Щось слухає
Горюче кликоче: не бийся зі мною!
Ти я, а я ти... Що робиш, не хочеш!
А вітер сміється й хохоче.
Сказати, напевне, щось хоче.
Шпигуна не топчи --
Шпигуном можливо будеш також ти.
 
Співає поет своє слово
Як пісню співає співак!
Він серденьком слов'янським сумує
Тоді як себе називає: "козак"...
Як степи пересічні мережив
Як великий, над широкими степами,
Волю татарську керував. І панував!..
Співай, поете, своє слово!
Хто слухає тебе, вони твої сини.
Далі продовжуй шукати однини
-- Вона, напевне, зійдеться із множини.

Хай знають люди усього світу
Що ми є діти просторів поля й ширини.
А наша воля є воля сили слова
-- Ми є люди свободи!
Ми не воли!..