***
Коли сидиш і думаєш багато,
І згадуєш народжені вірші –
То ніби знов приходить свято
Своєї спраглої душі.
Рядок з рядком поєднані знов в строфи,
І водить по листу знов олівець
Дорогу до забутої Голгофи,
Яку нам дав Всевишній наш Отець.
І кожному він дав достатньо, в міру…
Лиш те, що дано не умієм взять,
Втрачаєм по дорозі часто віру
Й не хочемо, що втрачене шукать.
Не хочемо вернутись до святого
Блаженством щирої душі.
Лиш каяття полегшує дорогу
Відверте, щире у новім вірші.
Коли сидиш дума ш багато...
© Copyright: Олег Ярмола, 2011
Свидетельство о публикации №111072204346
Свидетельство о публикации №111072204346
Рецензии