Так,ти ув’язла.
І думка ця бентежить
Занадто довгий час,
Тому що стала розуміти
Прокляття мух у павутинні.
Та вже не сушиш квіти
Між сторінок у Книзі Скарг.
Твоє волосся потребує вітер,
Немов піднятий вперше стяг.
Тепер дощі невідрізняєшь
Для тебе всі одна вода.
Очима більше ти не сяєш
Бо знаєш – до тебе йде біда.
І до останнього тепер терпіти
Питать до себе чи була права,
На кухні в каві відповідь топити,
Коли ти знала Що могла!
{23/10/10}
netВiй
© Copyright: Алексей Котэ, 2011
Свидетельство о публикации №111071200238
Свидетельство о публикации №111071200238
Рецензии