Весна приходить...

Весна… Вона приходить не раз у рік, як Новий рік чи Різдво. Вона не приходить 1 березня. І не з перевищенням ртуті в стовпчику помітки +15. Ні.  І вона не завжди буває надворі. Вона буває у думках, у серці, у душі. Саме там вона не залежить ні від чого. І в той же час вона залежна від усього. Від кожної дрібнички. Від погоди, від музики, що лунає, від людей, що тебе оточують, від їх слів і навіть від зав’язаних  шнурків…
 Звучить дивно, чи не так? Звичайно, ми ж звикли думати, що ось завтра вже й весна. Календар. Ну ось ще трохи і буде тепло. Весна прийде. Термометр. Он там уже і летять птахи. Скоро весна. Прикмета. А серце? А як же наш найточніший календар і термометр?
Хай там надворі і -3 градуси, а дівчина, що йде на побачення одягне найкращу і, за сумісництвом, найкоротшу спідницю та холодну курточку. Кохання зігріє. І хай вона через тиждень буде лежати під ковдрою і пити таблетки. Кохання вилікує. І нехай коханий зникне. Назавжди. Він не вічний. Але кохання вічне. Воно воскресить. І нехай того, нового напівпрозорого коханого бачитиме лише вона. Його єдина. І нехай вона плакатиме ночами. Кохання залікує рани. Але й воно не ідеальне. Шрам лишиться. І нехай вона посміхатиметься поряд зі своєю сім’єю. Але пам’ятатиме. Така вже є правда життя…