поза часом

Він захотів позбутись спогадів. Зректись минулого заради снів.
Кімната була погано освітлена, єдина лампочка, закручена під стелею, була за маленькою для неї. Крізь товсту червону тканину, якою були завішені вікна, сонячне світло не могло кинути ні одного промінчика. Цей колір дратував його. Нагадував. Він почав розпалювати вогонь в напівзруйнованому каміні. Той загорівся на подив швидко. Мабуть, через те, що відчув зло. Стало трохи тепліше, але спогади, знову ці кляті спогади стисли його голову.
Він згадав, як ледве не помер тут. У цій бетонній клітці, від стін якої несло смородом плісняви. Він кликав Її, знаючи, що вона не прийде. Лежачи у правому кутку від каміна, він ледь чутно дихав. Потік крові надто голосно відбивався у голові. Тоді він зрозумів, що проклятий. На цю думку його наштовхнув льодяний подих смерті, який він відчув на потилиці. Смерті, яка ніколи не прийде за його мізерним життям.
Він почав ламати речі, яких було вже й не так багато: стопка книг, крісло стара ковдра, два стільці, стіл і велике ліжко. Він рвав палітурки книг, разом з затертими і промоченими його проклятим життям сторінками, він викидав їхні душі у вогонь. Ковдра мілкими червоними сльозами падала на цементну підлогу. Крісло залишилось недоторканим. Він сів у нього, наливши у брудний келих дешевого вина.
На деякий час спогади в комі, допоки не пройде дія знеболювального. Він дивився, як горить примітивна література.
З тремтячих рук випав келих, осипаючи підлогу срібними кришталиками. В каміні згаснув вогонь. Спокій на деякий час.