Песни Хортицы

 
        на фото автора - сцена из спектакля "Тарас Бульба" (М.Гоголь)
                в исп. артистов Театра под открытым небом
                Запорожского академического театра В.Г.Магара
         1.
   
Привыкаю быть одинокою -
Обнимаюсь с дождём растерзанным.
Перекрёстки дорог  то заботами,
То препятствиями, то песнями.

Подставляю ладони: - Дождичек,
Утоли мою жажду каплею,
Нарисуй мне былину - сказочку
О казацкой невольной долюшке.

Что б Тараса тропа, цветущая,
Рассказала, как плакали клёны
Над затоптанными путями,
Вслед девичьей красе, пленённой.

Как в скале прорастала горем
Богунова любовь-отрава,
Когда прятали волны польку,
Замирали пред ней дубравы.

Как обещанное счастье
Рассыпалось гаданьем кукушки,
Как поник головою Байда
(Крепость-дом разграблен, разрушен).

Как восстали церковными звонами
Стоны вдов над холмами могильными.
Как под ноги седому Бульбе
Степь стелилась ковром ковыльным...

- Ты прислушайся, - спутник-дождь шумит,
Сказка - в искреннем свете месяца,
Соловей до утра будет петь её...
Мне ж пора с горизонтом встретиться.


          2.

Над Днепром плела веночек...
             - Тёх!  Тёх!
Над тропинкою - дубочек ...
             - Тёх!  Тёх!
За калиткою  - рябина
Зарумянилась стыдливо.
                - Тёх!

Уплывает мой веночек...
             - Тёх!  Тёх!
Где любимый голубочек ?
             - Тёх!  Тёх!
Не засматривайся, старый,
Знаю - милый не оставит !
             - Тёх!

В васильковый свой веночек
             - Тёх! Тёх!
Звёздные вплетала ночи,
             - Тёх! Тёх!
Когда пели, вышивали
Пред святыми  образами.
             - Тёх!

В синий-синий мой веночек -
             - Тёх! Тёх!
Золотые колосочки...
             - Тёх! Тёх!
Чтобы согревали Ладу
От рассвета до заката...
             - Тёх!

Жемчуга росы - в веночек...
             - Тёх! Тёх!
И ореховый листочек...
             - Тёх! Тёх!
Чтоб нигде не победила
Казака лихая сила!
             - Тёх!   
            

      3. Белая крепость.

Янычар загляделся в волны -
Звёзды падают в глубь лимана...
Их дрожание в смутных водах
Растревожило сон Аккермана.

А казак задремал в лодке -
Низко-низко созвездья летом...
Улетели б они Жар-птицей
За моря - океаны с рассветом...

Завтра битва за честь и славу
Мужика сравняет с вельможей,
Не оставит камня на камне
Без победы!
   
              Храни их, Боже!
               




" Хортицькі  пісні."

        ( укр.)


          1.

Не набридло бути самотньою -
Я кохаюсь з дощем привабливим.
Перехрестя доріг чи турботою,
Чи-то смугою, чи-то спрагою?

Простягаю долоні: - Дощику,
Напої полуничною краплею...
Пригорни до серденька казоньку
Про козацькую долю-воленьку.

Хай квітуча стежина Тарасова
Розповість, як тремтіли кльони,
Де вкривали дівочії сльози
Шлях чумацький в турецькі полони.

Як у скелі зросло горецвітом
Богунове кохання-зрада,
Як сховали вербовії віти
Ту біглянку - польку засватану.

"Хай щастить!" - мов намисто розірване
Розсипала зозуля надію...
А зруйнованими оселями
Вишневецький проходив тінню.

Як гармати, в Дніпрі поховані,
Піднімались церковними дзвонами,
Як під ноги синочкам Бульбовим
Падав ковдрою степ ковиловою.

- Зачекай, - мовив дощ розхристаний,
Бо наступная ніч чарівная
Залунає на арфі місячній
Солов"їною піснею дивною.

           2.

Над Дніпром плела віночок...
             - Тьох! Тьох!
Над стежиною дубочок  ...
             -  Тьох! Тьох!
У дворі же, як в прикрасі,
Вся в червонеє вбралася вишня.
             -  Тьох!

Ой пливи, пливи віночок...
             -  Тьох! Тьох!
Десь мій милий голубочок...
             -  Тьох! Тьох!
Хай не дивиться той сивий,
Бо не зрадить мене милий.
             -  Тьох!

В волошковий свій віночок
             - Тьох! Тьох!
Я вплетала довгі ночі,
             - Тьох! Тьох!
Як співали-вишивали
Рушники під образами
             - Тьох!

У віночок синій-синій -
             - Тьох! Тьох!
Променистії перлини
             - Тьох! Тьох!
Із роси у чемериці
Як збирали полуниці.
             - Тьох!

У віночок мій барвистий
             - Тьох! Тьох!
Ще й горіховее листя -
             - Тьох! Тьох!
Хай ніколи не здолає
Козаченька вража зграя !
             - Тьох!

         3. Біла фортеця.

Уночі над лиманом фортеця
Зовсім білою не здається...
За похмурим камінням - сестри,
Діти зникли в турецькім полоні.

Подолав козак кілька порогів,
Та ще й Воронову забору -
Тільки б мати свою колискову
Для малечі співала на волі.

Після свята святої Тройці
Обіцяв він батьківській хаті,
Що поверне дівча чорнобривеє,
Чи зруйнує стіни закляті.

Гинуть соколи у неволі...
Без дощу висихають трави...
А серця без кохання, без долі
Сірим попелом, темрявой стали.

Вартовий яничар в воду
Задививсь - там тремтять хвилі,
Впали зорі в темряву ночі -
Акерман тривогою вкрили.

А козаче на дні човна
Крізь дрімоту глядить в небо -
Краще б теє блискуче сузір"я
Стало птахом, та й відлетіло б
На зорі за море, за Чорнеє...
Бо рішуче бурхливою помстою
Рано-вранці здригнуть гармати
Білий світ і несвіт... У цьому
   Поможи нам,
                Господи Боже!





© Copyright: Ольга Чёрная Форсова, 2009
Свидетельство о публикации №1906222091