По мотивам Тараса Федюка

Меж людей, взявшись зА руки нА людях, - в люди,
Мы пойдем, всем людским пересудам назло;
Не спастись от того, ЧТО еще с нами будет,
Как и не воскресить то, что в нас отжило.

Только все ж, мы на людях возьмемся за руки,
Только все ж, сквозь толпу, просочимся мы в степь…
Туч глухая завеса... И чертит разлуку
В тяжкой выси пером черный птичий вертеп.

Улыбаться мы станем нежнее, но строже;
А когда за холмами утонет село,
Разбежится дорога на два бездорожья,
Ибо не воскресить то, что в нас отжило.

Когда вольное солнце, упав с небосвода,
Возле станции вольной начнет выгорать,
Негасимый костер долгожданной свободы,
В заповеданном поле раздуют ветра.

И – в вагон. Пусть железо колесами месит.
Вот – свобода! Куплю в ресторане вина,
И стакан сполоснет, и опустит завесу
Проводница – смешлива, в годах и страшна.


Федюк Тарас

"Ми за руки візьмемось на людях..."
Ми за руки візьмемось на людях.
Між люди
Ми підемо, людським пересудам назло.
Хоч нема порятунку від того, що буде,
І нема воскресіння тому, що було.

Але все ж,
ми візьмемось на людях за руки,
Але все ж ми підемо повз люди у степ...
Хмар завіса глуха. І святкує розлуку
У важкій вишині
чорний птичий вертеп.

Ми всміхатимемось одне одному ніжно...
А коли за горбами потоне село,
Розчахнеться дорога на два бездоріжжя –
І нема воскресіння тому, що було.

Та таке – вольна стежка і станція вольна,
І коли вольне сонце між круч одгорить,
Довгождану свободу
в щасливому полі,
Наче ватру, роздмухають зимні вітри.

У вагон! Хай залізо колесами місить!
Це – свобода!
Куплю в ресторані вина...
І помиє склянки, і опустить завісу
Провідниця весела,
стара і страшна.


http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=20089