Амфора царя Ск ла

Амфора лежить, ущент розбита,
У гіркім ольвійськім полині...
Гупають і б'ють кінські копита
Й тихо завмирають вдалині.
Гіпаніс-ріка тече у прірву.
Скапує сльоза моя в траву...
Господи, а я ніяк не вирву
Із грудей отруєну стрілу.
Український, скіфський, рідний краю,
Як мені болить буття твоє!
Я пливу з Еллади.
Я не знаю
Те, що рідний брат мене уб'є.
Хто я? Що я? Кров –
Як піт солоний...
Ми ж були красиві парубки.
Гнали ми своїх скажених коней
До своєї Кінної Ріки.
Вчора, ізвечора ще з Еллади
Плив я під вітрилами домів.
Мила, я не ждав твоєї зради
Під покровом голубих димів.
Я в Атенах надивився любок,
Але ти в душі моїй одна...
Я везу для тебе грецький кубок
Для страшного скіфського вина.
Я пливу, пливу, не знаю зради,
Вітер лопотить у мій хитон.
Я везу для тебе із Еллади
Золотом оздоблений ритон.
Був я цар. А мусив так пропасти,
Та любив не тільки свій лиман...
А тебе уб'ють, аби покласти
До царя убитого в курган...