Душа тікає згарищами правди,
Спотикаючися об кістки надії.
Прибила цвяхом: "Я пішла назавжди!"
Так вирішила, повернутися я не посмію.
Зів'яло серце, не дихаючи щастям,
Хоча і робить ще останні спроби жити.
І знов колотить, як перед причастям,
В святі місця ніколи не могла ходити.
Якщо не демон, то чому шукаю болю?
Якщо не відьма, то чому майбутнє бачу?
Я б випустила всі гріхи на волю,
Та зараз просто тихо й непомітно плачу.
Тихо плачу...
© Copyright: Маша Петровская, 2011
Свидетельство о публикации №111061802259
Свидетельство о публикации №111061802259
Рецензии