А відчуття, як ніби серце загоряється в долонях,
А біль така, що хочеш душу виплюнути із легень.
Вінок з отрутою на колючках зжимається на скронях.
Блукаєш підсвідомістю, пекельний випиваючи коктель.
Я знаю, що й вже ноти не почую з твоєї власної конфесси,
Не прочитаю ні рядка і не відчую стрічки віршу.
Щасливою не стала натягнута пекуча кода п'єси.
Невдало зіграна історія, не той акорд душі до вітру.
Ну все, закінчується вже й остання пауза надії.
Мінорний настрій, спускається тонами він по грифу.
Сріблястий попіл кліщами вирваної мрії.
Гнітюча кода на плечах у фенікса, а може грифа.
CODA
© Copyright: Маша Петровская, 2011
Свидетельство о публикации №111061802248
Свидетельство о публикации №111061802248
Рецензии