Як мило жить, як солодко вмирати
І потім в відчайдушнім забутті,
Спокусливій і вічній самоті,
Під розкішшю квітучою лежати,
Та прислухаться- як росте трава,
Як шелестить дерев дівоче листя,
Як десь далеко жайворон співа,
І грім гуркоче урочисто;
І жадібно вглядатись в височінь,
В маленьку хмарку що пливе самотньо,
І проводжать її миттєву тінь
Німим привітом, тихо і природно
Шукаючи немов останню втіху в тім…
Чи може, позабувши небуття,
На крилах вітру полетіть в оселю,
Де милая живе, і вороття
До чого вже нема… Неначе скелю
Почувши на собі, переступить
Через поріг і до кімнати
Ввійти… Хоча б на мить
Побачити ті очі, що любить,
Що віддано цінити і кохати
Не вмів… Побачити в очах тих сум
І тихій жаль…
І знов почути гіркоту розлуки,
І знов відчути біль сердечной муки,
І знов коханій шепотіть слова,
І знов кохані цілувать уста…
Як мило жить, як солодко вмирати
© Copyright: Руслан Герасимов, 2011
Свидетельство о публикации №111061608276
Свидетельство о публикации №111061608276
Рецензии
