Юна поетеса Тетяна Добровольська

      Її зовнішність була дуже привабливою: густі чорні брови, мов два крила вимальовувалися на її білому обличчі, очі незвичайно блакитні, а губи, мов рожеві пелюстки, доповнювали красу i вроду. І коли Таня читала свої вірші, то її слухали зачаровано. Звичайно, як юній, їй були притаманні вірші про кохання: «Полиск любові», «Вересень», «Це було, мов запах ледве вловимий», «Ти прийшов, золотокучерявий вогонь» та інші. Вона влучно, описуючи природу, користувалася епітетами, порівняннями та метафорами. Так, осінній лист вона називає «красою душі», коханих, які не порозумілися, вона порівнює з «розведеними мостами» («Полиск любові»). У вірші «Це було, мов запах...» вона пише, що в полі «сумують стоги», «за поля у простір ступнула даль» («Доброта»). Тані було властиве передчуття польоту. Так, у своєму вірші «3лiт» юна поетеса пише: «Ваблять простори в майбутті мрією польоту».
      Недарма про неї в своєму поетичному творі десятикласниця Світлана Шакало написала:
 
                «Небес хрустальные волокна...»
                Кто мог о небе так сказать?
                Возможно тот, кто, глядя в окна,
                Не сядет тут же стих писать...
                Береза мне однажды нашептала,
                Что где-то в шуме городском
                Живёт моя ровесница Татьяна,
                Поэзией, наполнив мир и дом.

      Незважаючи на те, що Таня не бачила на власні очі війну, вона пише вірш «Тоня» про юну медсестру, i пише так, ніби насправді сама була в той жахливий час поруч.
      Цей вірш Тетяна Добровольська часто читала на агітмайданчиках, спілкуючись з живим слухачем. Особливо на День Перемоги, на День визволення Донбасу. Її слухали ветерани Великої Вітчизняної війни, люди похилого віку i сльози котилися з їхніх очей. На таких зустрічах Таня, як завжди, виступала в парі з Володимиром Овчаренком. Ці два молоді поети доповнювали одне одного i були яскравими представниками районної газети.
      Не дивлячись на те, що Таня була зовсім юною i недосвідченою в житті, вона своє творче кредо визначила як зріла людина:

                Жизнь людей осмысливаю ёмко,
                Воздух пью и горло обжигаю.
                И стихи свои пою негромко
                О большой любви к родному краю.
                «Доброта»

                Юлія Бурховецька