Присвячуеться Василю Симоненку.
Підіму своі очі до неба
іншоі хвилини не буде для цього
і ослеплені світлом слова
своеі любові,до тебе,рідна земля.
я лоскочу це небо,ці зорі
ці степи що схрестилися поміж домів
поле на якому ягідку здерла
і в якому я босою бігла
мое щастя що я тебе знаю
Батьківщино моя золота
скільки часу пройшло а все марно
в людях досі надіі нема
мені сумно,гірко і важко
розмовляти на мові чужій
ти пробач неслухняну доньку
за те,що я забуваю степи
і тополі і рибу у пруді
і занедбані старі книжки
ти пробач мені мамо рідна
за те,що я мушу йти
і якщо я впаду на чужім степу
помирати все одно буде тепло
бо у мене,отут,де чути пульс
у моіх венах ти,рідна
і навколо мене соберуться тоді,
дітлахи з мого рідного степу
зорі ясні,вітер,і дощ
і моя мова співуча рідна.
П д му сво оч до неба..
© Copyright: Мария Войнова, 2011
Свидетельство о публикации №111053000079
Свидетельство о публикации №111053000079
Рецензии
Помирати ладнишэ в своёму стэпу
Цэ вы правильно.
Тикэ шо гирько...
Владимир Иванович Гордиенко 30.05.2011 01:33 • Заявить о нарушении
Цэ вы правильно.
Тикэ шо гирько...
Владимир Иванович Гордиенко 30.05.2011 01:33 • Заявить о нарушении
Та той...гирько шо ПОМЫРАТЬ, а шо в своёму стэпу - цэ гарно!
Владимир Иванович Гордиенко 03.06.2011 01:34 Заявить о нарушении
Владимир Иванович Гордиенко 03.06.2011 01:34 Заявить о нарушении