Із старої кобзи на прим’ятій стежині
Рукою сивого старця музика лине.
Сонце промені в його сліпі очі пускає,
З-поміж вус довгих устами він слова промовляє:
Про степ безкінечний та козацьку в нім долю,
Про землю селянську і її гайдамацьку волю,
Про море безкрає, де чайки на хвилях спритних,
Про кургани полеглих, овіяні теплим вітром.
Його погляд прямий, а лице нерухоме дивно,
Пальці струни тонкі та легкі зачіпають повільно.
В ньому страху немає, і відсутні помисли хитрі,
Він в печалі сидить, виливаючи думи вітру.
Його пісня – минуле, cучасне й майбутнє країни,
В ній є дзеркало наше, в ній правда лихої години.
Він – пророк, поводир наш і творець українського слова,
Він – Кобзар України, що зберіг для народу мову.
Ода поету
© Copyright: Женя Чайка, 2011
Свидетельство о публикации №111052309184
Свидетельство о публикации №111052309184
Рецензии