Ридали зорі срібним попелом надії,
Розжареною злістю випалювало сонце рани,
У гострих снах понадрізалися всі мрії,
У порваних серцях текли жалю канави.
Ридали квіти, підло втоптані у душу,
У рідні очі повстявали пекла вогники різкі,
Рипіли строфи і вагались вилізти на сушу,
У небо виривалися ридання: тихі й боязкі.
У ночі ти спитай чому так сумно,
У вітра запитай, це він задмухує серця,
Рожеву нитку пристрасті сплели бездумно,
Роби як знаєш, та не вмочи в печаль кінця.
У горі є солодкі ноти - ноти болю,
Розлука щиро таврувала висохлі серця.
У скринці бід знайди страждання й випусти на волю,
Розбий любов, розчарування викинь у сміття...
тобi К. О
© Copyright: Маша Петровская, 2011
Свидетельство о публикации №111052100023
Свидетельство о публикации №111052100023
Рецензии