Зриваєшся у небо і замовкаєш від безсилля.
Прокинешся і знову охапок ртуті на похмілля.
Зажмурившись побачиш розбитий келих долі,
А спогадів вино волосся рве на волі.
Ще тліють в голосі солодкі ноти болю,
Запліснявіле серце кидай у слів неволю,
Закрившися від світла, ти мороком присвітиш
І міткою піратською свою любов помітиш.
Зриваючись у небо, візьми у раї крила
Там ангели підтвердять, що ти його любила.
Промивши ядом очі, спали в вогні кохання
Ти в нього була перша, а хтіла, щоб остання...
Зриваючись
© Copyright: Маша Петровская, 2011
Свидетельство о публикации №111052100010
Свидетельство о публикации №111052100010
Рецензии