Детские мысли

Яку людину Ви можете назвати нещасною? Я впевнено відповім – самотню, хоча, з іншого боку, для декого самотність стала найкращим другом, але таких дуже мало. Що ж стосується нас, молодого підростаючого покоління, Вашого майбутнього? Кожен впевнений, що має справжнього друга, довіряє йому,сподівається завжди знайти поруч міцне плече підтримки і, раптом, у момент найбільшої потреби не знаходить його. Що робити? Розчаруватися, знехтувати дружбою в цілому? Це особисте питання кожного. Та чи в змозі ми витримати, ні не втрату друга, а його присутність у хвилини щастя? Особисто я не впевнена у відповіді. Розум стверджує, що дружба – скарб і та людина, яка має друга в щасті, неодмінно буде щасливою. Але, чомусь, серце невпевнено хоче заперечити. Чи мало випадків, коли у щасливу хвилину друг, який завжди поруч, просто позаздрить? Ви скажете: «Справжній друг цього не зробить!», а я скажу6 «Всі ми люди…». Я взагалі сумніваюся, чи можна знайти справжнього друга. Не одноразово «обпікшись» на дружбі, чи я зможу знову знайти сили для того, щоб відкрити душу іншій людині? Я не знаю. Зараз, на мою думку, доцільніше вважати, що щастя у дружбі – це істинне надбання, яке кожен повинен берегти, але друг у щасті – рідкісний, чи може, неіснуючий, виняток.

(написанно мной в 7 или 8 классе. случайно нашла в старых бумагах... признаюсь чесно - прочитала и не могла даже слова сказать)