Немовби привид в ріднім місті
пливу стежками крізь дворів,
я став німим звичайним свідком
твоїх найгірших днів.
В тобі я жебрака в собі вбачаю
притулку сірих пацюків,
які сховалися по норах
від незрозумілої чуми.
Від неї спасу вже нема,
але надія все жива
і кожен з нею день проводить
в мольбі прощення просять в Бога.
Але напевно все даремно
не заслужили ми прощення,
за всі гріхи, що ми творили
єдиний шлях у пекло к бісу.
Але надія все жива
і з нею в серці до кінця.
над я
© Copyright: Игорь Рудик, 2011
Свидетельство о публикации №111051901024
Свидетельство о публикации №111051901024
Рецензии
