Стеляться бентежно трави по землі,
Віддають свій смуток пишній ковилі.
Перекотиполем вдаль біжать роки,
Скільки в Долі Вашій, рідна, гіркоти?
Запече у грудях, задрижить печаль,
Наче хто зі слова витиснув весь жаль.
Слово те – “Освенцім”... І біжить сльоза,
Обніму за плечі, в пил спаде роса.
Не скорились Долі, “всім смертям на зло”,
Виростили діток – стільки літ втекло...
Я одна з везучих, бо ввійшла в Ваш дім,
Закружляла радо в вельоні-фаті.
Звернення “свекруха” чимось ріже слух,
Слово “мама” – ближче! І тріпоче дух.
Хочеться нестримно похилить чоло
Перед Вами, МАМО! За усе добро!
Перед Вами, МАМО!
© Copyright: Валентина Чайковская, 2011
Свидетельство о публикации №111051401750
Свидетельство о публикации №111051401750
Рецензии