Я б хотіла тобі сказати
Щось про себе, про нас, про всіх,
Але важко знову звикати,
Що не зрадять, не візьмуть гріх...
Я б хотіла тебе полюбити,
Закохатись без тями, до дна,
Та не можу я душу відкрити,
Там, у серці, у мене стіна.
Я повірила в те, що немає
Ні любові, ні дружби, є зло...
Я навіки собі пам’ятаю
Дзвін розбитого серця мого.
Я ніколи нічого не прошу,
Не чекаю, не вірю, не жду,
Я до серця тебе не запрошу,
Швидше зірку із неба вкраду.
Може, я і не варта такого,
Може, Бог і не знає про це,
Але чистого щастя простого...
Йому ніколи не гляну в лице.
Я зр каюсь сама
© Copyright: Оксана Финик, 2011
Свидетельство о публикации №111051208572
Свидетельство о публикации №111051208572
Рецензии