Ганнуся 4

(продовження)
Заснула змучена Ганнуся
І бачить сон: у небі гуси,
На крилах першого сидить
Маленький хлопчик і кричить:
«Злітай у небо, линь до мене!»
У неї виростають крила,
Вона летить… Зненацька брила
З»явилась на путі. Ой нене!
Як їй хлопчину наздогнати?...
Прокинулася. День надворі,
Вже час вставати, годі спати.
Нікого в домі. – то не горе:
Ось мірка борошна пухка,
Дбайлива вимісить рука…
І хліб, і пиріжки готові,
Така робітниця бідова
І чорноброва. Вийшла з хати.
І бачить, що сидить старенька
І між звірятами – мов ненька:
Бо хворим вмить допомагає,
Малих до себе пригортає,
З обличчя усмішка не сходить,
І залюбки вона все робить.
На них Ганнуся задивилась…
Бабуся озирнулась раптом,
Не розгнівилася, а з жартом
Питає в неї: «Що наснилось?»
Розповіла… «То був синок твій,-
Старенька каже,- він живий.
Його ти знайдеш. Та подій
Багато буде ще, надій
Зруйнованих і, навпаки,
Зненацька щастя прийде знов…
Але достатньо вже розмов,
Поснідаємо, Бог дав чим»…
За добру вдачу, щире серце
Дала бабуся їй усе це:
І хліб, і сіль - важлива річ то,
Вода у глечику жива,
І незрівняне – всім дива,
Мов сонце, ясне їй обличчя.
І проводжаючи Ганнусю,
Сказала, що шукати мусить
Своєї долі, справедливість,
Надіючись на божу милість.
Не заблукала щоб в дорозі,
Дала клубочок. На порозі
Чекала, доки не сховали
Дерева постать ту тендітну…