Я в небо, мама, Сонце Сходу!

Знову війна, неначе злодій - зазіхае на чуже майно.
Руйнуе твое,мое, тут буття..
                їй всеодно,чи струменить життя.
А поряд все тягну я поперечну,поламану смугу життя безпечну.
Зламалася?!А може ні?Доречна..
                завжди доречна,наче вода.
Мов крижка льоду в келесі "Крем-сода"
Я гудзик,я патрон,я цвях.
Хоч я невдаха,всеж я не люблю невдах.
Дивлюсь на стелю й розумію,що колись прорветься дах..
Зупинка,- знову я,вихожу,-без квитка.
                Я одинокий,мама..ДА!ДА!ДА! ха-ха..
Я мокрий Джокер у сухій колоді,
я усміхаюся любій пригоді..
Та при нагоді - я і Віст..і чується лише зляканий свист..
                і постріли..Війна.
А стеля покрива мої погоди,
мої дощі,сніги..лиш при нагоді -
я смикою за мотузок, щоб вийшло Сонце..ї
що схоже на розпечену яєшню у віконці.
Давно нема моєї долі,-втікла через вікно,через утому.
І моя справа лише в тому,що зліва бачу я лише..
                нікого..
І я стаю все більше невисомим..
                Я відлітаю в небо,мама,Сонце Сходу!