В дмовляюсь в рити, що все це даремно...

Відмовляюсь вірити,що все це
даремно,
хай мене по-під руки стражі
порядку
краще поведуть до воріт
тюремних.
мені життя зламали просто на
згадку,
не замислюючись,чого воно
людське варте.
як боляче бачити,що майбутнє
розбите;
все програвати,знову ставити
на карту
усе. й на поразку за поразкою
дивитись.
тільки мовчки, бо не маю
права слова,
опустивши головую навіть
вдачі не радію,
бовона не надовго, моя вдача
випадкова;
втримати на скільки на цей раз
зумію?
зізнаюся: я не маю більше
віри,
Що щось зміниться і все буде
добре;
я не можу, я не маю більше
сили
грати, вдавати із себе
сильну,хоробру...
А ви,ті,хто думає,що може
нескорених ламати,
ви хто? судді? долі маєте
правл вершити?
ви будете за волю до життя
карати?
ви вирішаєте,кому вмирать, а
кому жити?..
А ми ніхто взагалі. ми маємо
право мовчати.
такасвобода слова в
демократичній країні.
а ми ж не раби,чого на клінах
стояти?
Чого глибоко в землю ховати
свої мрії,надії?
скільки будем спати?коли
відкриєм очі?
відвертатись ві проблем? це не
допоможе!
не роби вигляд, що не бачиш.
ти ж хочеш
не думати вночі "пронесе і на
цей раз,може..."?
не дай в душі згасити свій
вогник надії;
не дай з себе робити бидло;
шли під три чорти
всіх суддів, все падло, яке
підкорити тебе мріє.
я все одно буду кричати.
почують,я вірю. а ти?