Я лежу на спині, обхопивши руками коліна,
І у стелю дивлюся. Всі вікна завішені. Темно.
А мене - не існує. На нуль я поділена змінна.
Існування своє намагаюсь довести даремно.
Підійди до вікна, подивись на безрадісні хмари,
Скоро нам комбінат подарує дощі з кислотою.
Смерть мене не візьме, я лише безтілесна примара,
А у правильний час лиш віддам свою душу без бою.
Вже на руки стікають краплини гарячого воску,
Та дивлюся на свічку, загіпнотизована світлом.
А мене - не існує. Я вигадка хворого мозку.
Занепалий бутон, що ніколи уже не розквітне.
Примара
© Copyright: Анастасия Салмина, 2011
Свидетельство о публикации №111050405342
Свидетельство о публикации №111050405342
Рецензии