Хай буде так, як я згадаю...

         1

Хай буде так, як я згадаю,
тільки душа часів на знає.
Якби прийдешне і минуле
мої два серденька всміхнули.

Якби я осінь проминула,
неначе сон повільноплинний,
якби про зиму я забула,
щоб милуватись ніжним, синім

вчорашнім щастям. Слово „грати“ -
викреслить з мови будь-якої.
Якби нам тільки зустрічатись,
а розлучатися - ніколи.

І щоб можливі були тільки
широкі небеса і свята,
діти і  книги. Вибухівка
для витонченості завзятій,

для вашої. Для мене ж кроком
утопії-країни строки
про невеличкі чудеса.
Дощ теплий падав і звисав

рідкими краплями з карнізу
за комір даху. Тут... про кризу.

        2

Ось охоронець-херувим
стежить з верхів суворим оком
за тим, що діється, за всім -
глибоким там, чи за високим.

Хтось мірить мірою страждань
поснулі квіти: час букетів.
Дурні години сподівань,
хвилинами невчасно стертих

стрімких загублених шляхів,
для тих, хто винен - катування.
І ангел до душі злетів,
чудово завершив завдання.

Та я загибелі красу
відчую неодмінно вранці
і у долоні принесу
квиток до предостанніх станцій.

В кишені - декілька сердець.
Його я навіть не благала.
Лише зім'яла папірець,
який з дитинства зберігала,

і на якому олівцем
щось там записане, щось - стерте.
Була не жертвою, гравцем.
Мене перемогли вчетверте.

            3

Ось той, мій самий перший раз,
злетів з якихсь дитячих правил.
Порушення законів мас -
подруге - світ душі затьмарив.

Дорослість - втретє. Любий дім,
кохання-сцена - замість плахи.
З цим рахуванням, вам смішним,
рівняються картинні жахи.

Зарозумілість навіть в снах.
Я ж - на узбіччі вижидаю,
коли розкриє крила птах -
чорний як ніч. Звичайно, знаю -

куда він цілить. Ця мішень...
Чому ти плачеш? Звістка злая
утримує вчорашній день
за зламану дугу трамваю.