З вуст жадано-спраглих
Сміх злітав над полем,
Мов яскравий спалах –
Спільний на дві долі.
Ми були немудрі,
Мов маленькі діти:
Ти куйовдив кудрі,
Заплітав в них квіти...
Дні спливають в осінь,
Ще кують зозулі,
Щось дитяче й досі
В душах не поснуло.
Лиш ромашок шкода –
Хай ростуть на втіху!
Їх цнотлива врода –
Добавляє віку.
Пестять очі, губи –
Лиш без слів. Навіщо?
Все до болю любе –
Усміх – квіти віщі!
Навiщо?
© Copyright: Валентина Чайковская, 2011
Свидетельство о публикации №111042701545
Свидетельство о публикации №111042701545
Рецензии