Квiточцi...

Правду казали – дано все Людині
По мірі його життєвої сили.

І що після ліній невдач і незгоди
Приходить завжди тоді час насолоди.

З’явилася ти у моєму житті…
Це – випадковість? Мабуть-таки ні.

Яка ж ти чарівна, чуттєва – єдина!
Моя сніжно-біла і ніжна перлина…

Коли ти смієшся – пташки затихають,
А очі твої так добром щирим сяють…

Душа твоя світла, така естетична,
Яскравий вогонь там горітиме вічно.

Ти – загадкова, чаруюча Квітка!
У серце стрілою влучила мітко…

Милуюсь красою твоєю і мрію…
Як ми сидим разом, легкий вітер віє

Ще більш кучерявить волосся завите,
А очі блищать – вони щастям налиті.

Твій сміх розливається дзвінко, далеко,
Нагадуєш ти різнобарвну веселку…

І вражена так красою земною
Не розуміла, що стало зі мною…

Втратила розум… Заплющила очі.
Вдихаю твій запах тривожної ночі…

Ніжно торкаюсь обличчя губами,
Сталося щось особливе між нами…

В обіймах солодких і пристрасних млію…
Але… «Ще на парі» я вмить розумію…

Ця дівчина є мого щастя причина,
Ім’я в неї янгольське, ніжне – Каріна…


Рецензии