Звезда укр

Був тихий осінній вечір. Листя на деревах тільки почало жовтіти, і вітерець ледь-ледь похитував його у темряві. Це була осінь. Дивна, незвична, тепла осінь.
А їй було сумно. І начебто нове життя і начебто нові знайомі, нові друзі та чогось всеодно не вистачає. Вона самотньо йшла по вулиці час від часу піднімаючи очі на небо, намагаючись віднайти там щось прекрасне. І її захоплений поглад замирав на білих хмаринках, що так невимушено пливли по небу. І раптом вона побачила її- зірку. Таку палаючу, ледь помітну, але неймовірно прекрасну. Її захопленню не було межі.
Минали дні вона забувала про це. Були нові думки, нові події, нові проблеми. Вона так само прогулювалася по вечірньому місту, розглядаючи зірки на небі. Вони не викликали у неї жодних емоцій.
Минали дні...

Пройшов майже місяць. Вона все менше блукала по вечірнім вулицям, все менше милувалася зірками. Це була наче свого роду апатія. Вони не викликали у неї жодних емоцій. Та одного дня вона зустрітала свого друга. Довга розмова привела до теми про зірки. Її друг добре знався на них. Одна з них навіть була названа його ім’ям. Розмова тривала довго. Вже почало світати і вранішні пташки почали співать своїх пісень.
На наступний день вона придбала телескоп, адже він так добре розказував про зірки. А ввечері вона заглянула в нього. І побачила її- ту саму найяскравішу зірку, яка викликала в неї таке захоплення. І ці думки не залишали її. Кожного дня вона дивилася на неї захоплено, кожен день вона чекала вечора щоб побачити її.
Але зірка почала вгасати. Вона не знала що робити. Небо ставало все темніше і темніше без неї, і не викликало вже такого захоплення. Але вона виришила щось змінити.
Кожного вечора вона пильнувала за нею через телескоп, але нічого не могла вдіяти. Кожного дня її думки були заповнені нею. Як їй допомогти?
Одного вечора повертаючись додому вона побачила темряву на вулиці. Вимкнули світло. Чого ще не вистачало. Як вона далі зможе працювати над збереженням своєї зірочки? Але поглянувши на небо вона побачила, що та засіяла так, як ніколи раніше не сіяла. І вона зрозуміла. Зрозуміла, що саме світло, штучне світло, поглинає її красу. Занотувавши все це вона лягла спати.
Ранок виявився сумним. З’ясувалося, що світло знову є.
Уночі вона сумна підійшла до вікна і печально подивилася на свою зіроньку.
-Як мені тобі допомогти?- прошепотіла вона. Але її погляд швидко впав на вимикач. Не думавши ні хвилини вона побігла до нього і вимкнула світло. Їй здалося, що її зірочка почала світити трохи яскравіше. Вона кинулася до своїх речей і швидко зібравши сумку вимкнула усюди світло. Так, зірочка засіяла яскравіше!
Вона вибігла з дому на швидкоруч зачинивши двері. Була десь друга година ночі. Вулиці були порожні і лише вона наче збожеволівши бігала тихенько по вулиці і розбивала усі ліхтарики. І с кожним новим ліхтариком зірочка сіяла все яскравіше.Захоплена її чарівністю вона дивилася на неї і робила усе можливе, щоб та сіяла ще яскравіше.
І врешті решт, коли у неї вже не було сил вона прошепотіла: «Мені так шкода, що я не можу бути там, поруч з тобою. Шкода, що я не вмію бути такою яскравою як ти. Але, я все зроблю щоб ти сіяла, хоча б ще хвилину, хоча б годину, а може й завжди...».
І кривавою від скла рукою вона втерла сльози, які так ніжно потекли по її щоках...