Гамлет

Так ось питання – бути чи не бути;
Скоритися каменепаду долі?
Для духу краще воленьку забути,
І жити увесь вік у злій неволі?
Чи може схаменутись і повстати?
Померти та заснути? Бо ми знаєм,
Що сум та муки, плоті шати,
Жагу – ми вічним сном кінчаєм.
Які там будем бачить сновидіння?
Які у небутті нам сни присняться;
Коли ми скинем суєтні видіння?
Такі питання в мороці таяться.
Ось де причина наших вічних бід:
Свавілля сильного, пихате кепкування,
Суддів хабарність та любові слід,
Якою знехтували – все несе страждання.
Так, влади й цього віку батоги
Безмовно зносим кожну мить.
А від неволі і туги
Один удар кинджалу може нас звільнить.
Хто б брав тягар життя такого,
Коли їх смерть з косою не лякає.
Не відаєм що далі за порогом:
Незнаний світ, де  вороття немає.
Мандрівникам земним сіє бентежить волю,
Даючи силу їм терпіти цю недолю,
Та не спішити за померлими вже душами.
Так роздуми їх роблять малодушними.
Ось і тепер, рішучості нема і сліду,
На добрі побажання навалились біди.
І кращі починання миру та любові
Знаходять свій кінець у придорожнім рові.
І слово вже не рухає світи…
Офеліє, це ти?
Молись за мене німфо моя мила.
Бог вибачить гріхи й дасть мені силу.