Байка як не байка

Мені сказали, що мої вірші,
Якусь дивну силу мають.
Когось на гіркі сльози,
А когось на гучний сміх пробивають.
Хто сказав вам, що вмію я читати,
Що можу гумореску написати.
Це ж вам не якась там байка,
Та й і я взагалі не зайка.
Можу, інколи, в поемі постраждати.
Та віршик гарний написати.
Все по-різному буває.
Коли мене з головою накриває.
Може хтось сказати: «Плагіат»,
Але я ж не якийсь, вам там фанат.
Дехто каже вірш прекрасний,
Але, може бути і невчасний.
Добре так ось просто все писати,
І друзів своїх віршиком вітати.
Так прекрасно говорити,
Мене з пелюшок навчили.
Коли кричав я: «Мамо дай!»,
А мені у слід: «Гудбай!».
Сподіваюсь, що мої вірші,
Посмішку викличуть аж до глибини душі.
Сподіваюсь я таки,
Що будуть в хаті повзунки.
Щоб на сміх вас пробивало,
І завжди здавалось мало.
Так віршів я трохи написав,
І світ я цей таки пізнав.
Хай пізнав не до кінця,
От така от ситуація.
Мені говорять люди всяке:
І Бе-бе-бе, і еге-гей,
Ой, постривайте я ж не гей!
Якщо ви посміхнулися все ж мило,
Тоді продовжу я красиво.
Радість  я дарую нині,
Хоч і сам я не в родині.
Можна так от байку цю сказати,
А можна і картинку намалювати.
Так талант я все ж добрячий,
Хоч буваю я незрячий.
Можу мимо щастя я пройти,
Та ще й плюнути на нього з висоти.
Можу байку говорити,
Так, що мене аж не спинити.
От такий от я хороший.
Гарний, статний та стрункий,
На світі я один такий.
Напевно слова віртуоз,
Принесу я вам скибу роз.
Рози ті колючи сильно,
Сплавити їх треба все ж мобільно.
Ось так візьму я о ті рози,
Піду на зустріч по дорозі.
До вас я все таки дійду,
І рози я оті втулю.
Це може статись як у сні так і на яву!
Вибачайте за каламбур,
І от такий от весь сумбур.
Мене вам не спинити,
Я і сам не знаю, що робити.
Закрийте ви мене за темні грати.
Так я і там, знайду про що сказати.
Можу я, вам навіть заспівати,
Та тоді, прийдеться з хати вам тікати.
То ж краще мені вже не співати!
Можливо вам затанцювати?
Та ні, пора мені цей вірш закінчувати!
Усе бувайте всі здорові,
І нехай вам сняться сни весь час лиш кольорові!