Я їй вірші писав.
Пісні одній лишень співав.
В душі ж тихесенько вмирав.
І все тому що я її кохав!
Чому кохав, я ще кохаю,
Лишень її одну жадаю!
У слід лиш чую я одне,
Це почуття скоро пройде.
Вона казала мені ні,
А моє серце горіло у вогні!
Вона казала: «не твоя»,
Я все вірю, що моя!
Надії вогник все жевріє,
Душа тихесенько все тліє.
Тіло по ночам ламає,
Все її одну чекає!
У серці біль, в очах лиш смуток,
Як прожити двоє суток.
Бути видно одному в полі,
Ось така іронія моєї долі!
Iронiя моэi долi
© Copyright: Владимир Довгун, 2011
Свидетельство о публикации №111041907172
Свидетельство о публикации №111041907172
Рецензии