Заморожена душа
Замороження душі моєї й мого духа
Не дають доходу для твоїх запитань.
Знаєш ти, що в дні сухітної погоди,
Дощі не падають.
Тільки вітри віють.
Небо хоч і синє, воно безкрає.
Ти його бачиш і любо відчуваєш,
А воно тебе не чує та й про тебе не знає!
Ось душа моя зомліла --
Вже не слухає співу й сама не співає...
А мій голос заблудився,
Десь, під хмарами тяжкими, сам блукає!
А чого й кого шукає?
-- Кажу правду: Він так і не знає...
Колихається як люлька для моряка,
що малює борт судна.
Вітри віють, завівають.
Верби гнуться. До води впадають.
-- Свій же корінь над рікою розташовують
бо так "жити" вони ліпше знають...
Научила їх -- природа, своє діло мати
там де краще розділятись й з другими кохатись.
Заморожена душа
© Copyright: Микола Щома, 2011
Свидетельство о публикации №111041705429
Свидетельство о публикации №111041705429
Рецензии