Death

 Його життя висить на волосині
що я тримаю у своїх руках
одне лиш слово вироку пролине
і мертвий він лежатиме в моїх ногах

- Будь милостива, все віддам я,
хоч, забери мене взамін,
та не вбивай ти мого щасття
бо лішпше хай живе лиш він.

- Тебе не зовсім розумію,
та я прийму твій уговір,
його я покищо покину,
тебе я заберу взамін

Та поясни мені, дівчино,
чим викликаний цей вулкан?
чим він такий тобі вже милий?
чим саме твоє серце взяв?

Чи може він великий майстер
що людям користь принесе

А  може він палкий коханець,
і хвиля пристрастті забрала все?

Забрала розум твій і мудрість
що ти готова промінять
яскраві дні, родину й друзів
на місце де котли киплять?

-  Він кращий за усі дарунки,
що може дать мені життя!
Його гарячі поцілунки -
єдиний сенс мого життя.

Не треба сонця що горить одному
не треба друзів і рідні,
коли нема його живого
не милі буду всі ті дні.

- Як хочеш, я тебе любила
завжди далекими дорогами тебе обхолила
тому і зараз я прийшла
щоб від страждань ти не злягла


(Продовжити)
Ти марну справу затіваєш
проте щаслива буду я
давно тебе я вже кохаю
ти скрасиш потойбіччя небуття

( своїм плащем її накрила
безлиця вісниця пітьми,
і в світ незнаний заманила
ні сонця там не видно, ні води)

.......

Сів парубок біля могили,
і сльози градом із очей.
Немає гірше йому муки
ніж жити без її очей

Тут голос ніжно звідкись лине
він голову на право повернув
і аж забувся про могилу
коло якої так тужив.

У неї стан як у тополі,
а коси чорні як смола,
і очі - прірва для любові,
в них потонути забажав.

Забув про все- так закохався.
І дев'ять днів ще й не пройшло...
Він навіть стримати себе не намагався,
наче затемнення на нього найшло

-Я бути лиш з тобою, мила, хочу
тебе одну весь вік шукав
ти лиш скажи - я й з вежі скочу
я скарб тобі знайду посеред скал

- А це ідея добра, хлопче,
ти вірність свою справно доведи:
якщо кохаєш - спригни з мосту
у русло де нема води!

Якщо докажеш - ми на небі
з тобою стрітемось тоді.
Я буду певна щодо тебе
й повірю в силу почуттів



І  буду я в віках з тобою
який би вирок суд не встановив
я навіть в ад піду з тобою
відмовлюсь від можливих крил.

Ось скелі, й старий міст між ними
давно засохла там ріка
дошки риплять попід ногами
і неспокійня душа.
 
Стоїть він на краю помосту
і вниз не опускає "крил"
лиш в очі до темноволосої
прикований весь його взір.

Ну все. Пора прийшла прощатись
і вперше він її поцілував -
п"янку ту квітку він зірвав
й спиною він до прірви став!


В коханні він їй лиш зізнався,
і сталось те що не могло!
у неї лик так помінявся
і очі прірва в саме дно. 

...



І ось їх троє  в підземеллі,

ще крок і впаде він в смолу

і поглядом він ще благає

від дівчини свого рятунку



але вона не простягнула

йому своєї білої руки

і навіть оком не могрнула

дала йому униз піти



коли лишилось тільки двоє

Лиш Смерть і Дівчина одні

Людина миті поблагала

просити вибачення у рідні



За те що проміняла маму

на мить обманну і пусту

За те що не цінила тата

і за ображену сестру.



На те їй смерь лиш відказала:

Ти мала шанс це все зробить

тебе сюди я не призвала

не можу я нічого вже змінить



Ціни життя понад кохання

Ціни не мить пусту в зітханнях

Ціни народження дитини

І просто ціни кожну днину!



На сім я з вами розпрощаюсь

Вже темная прийшла пора

І в ліжко втома потягла.....