Засинаеш

Складно, мабуть, з дівчиною-поетесою.
Кожен день боротися з її нав'язливими ідеями,
думками і прогресуючим алкоголізмом.
Яка без слів - тільки римованими жестами -
одного дня покине і залишить лист в конверті - 
п'ятнадцять строф поетичного цинізму.

Ти кохаєш її. Знаєш же - будеш вічно
здригатися, згадуючи дотики, слова,
її довгі холодні пальці, предпліччя...
І одного ранку ти прокидаєшся від сна... 
Ще дивишся в стелю, стіни. І от
думаєш, за що тебе так ненавидить Господь?)

Слухай, друже, тікай від неї... поки не пізно)))
Ненормальна дівчина, замість серця - 
вакуумна камера,
де мільярди нових рядків, 
витесаних слів, рим
і величезна чаша різнокольорових метеликів,
що по телеку
показують на Діскавері...

Ей, друже... А ти знову засинаєш в її ліжку,
коли вона на кухні, хмільна,
ловить свої кислотні ритми і пише
з напів-реальности-напів-сна.
Та садить їх за сині грати
усіх своїх зошитів картатих,
притискає літерами до листа...

Ти вже не бачиш нічого, крім блиску в її очах.

Це любов))))

ніч на 11 квітня 2011 р.